21.02.2023 Сьогодні для професійної спільноти практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти Височанської селищної ради Куценко І. Б та Лисак Д. О провели веб - консультацію та навчання в автоматизованій інформаційній системі " Я - психолог "

Основна мета практичного психолога ЗДО

• адаптація дітей до умов дошкільного закладу;
• створення у дітей почуття приналежності до групи, позитивного емоційного фону;
• забезпечення психоемоційного добра доля та психологічного здоров’я дитини

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ДІТЬМИ

Основні види діяльності практичного психолога закладу освіти визначено Положенням про психологічну службу системи освіти України (п.2.2 наказу Міністерства освіти і науки України від 03.05.99р. № 127 «Про затвердження Положення про психологічну службу системи освіти України»).

Основними видами діяльності психологічної служби є:

- діагностика – психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту й умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання,

- корекція – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежності та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи,

- реабілітація – надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності,

- профілактика – своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі тощо,

- прогностика – розробка, апробація і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку дитини та складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп, між групових взаємин та освітньої ситуації в регіоні.

Арт — терапія для дітей

Арт — терапія — захоплююча та водночас надзвичайно корисна терапевтична діяльність, спрямована на гармонізацію внутрішніх психологічних процесів і навколишнього середовища через творче самовираження дитини. Простими словами, арт — терапія — це творча діяльність, метою якої є поліпшення стану дитини з розладом.

Однак арт — терапія для дітей з обмеженими можливостями — це не хаотичний процес, а структурована діяльність — робота проводиться за чітким планом, завданням з урахуванням стану дитини та цілей арт — терапія. Тому вибір виду діяльності проводиться з урахуванням наступного:

• вік дитини та її психофізіологічні можливості (нанизувати намистинки на ниточку 2-річному малюкові з серйозною затримкою розвитку дрібної моторики менш ефективно, ніж починати заняття з малювання пальчиковими фарбами на великому аркуші);
• індивідуальних переваг і схильностей дитини (якщо малюк любить ліпити з пластиліну або сортувати ґудзик, це можна легко використовувати в різних видах роботи, адже малюкові буде цікаво);
• специфіки впливу кожного виду арттерапія на стан дитини;
• глобальних цілей корекції — зменшити тривожність, розвинути моторику, поліпшити настрій або навчити працювати у групі;
• кваліфікації та майстерності педагога, який підбирає найкращий інструмент для конкретної дитини.

Арттерапія у роботі з дітьми вважається дуже м'яким і «толерантним» терапевтичним інструментом, у якого немає протипоказань (при правильному виборі виду роботи, звичайно). До нього вдаються люди різного віку та станів, отримуючи в процесі «лікувальної» творчості насолоду й умиротворення. Арттерапія прекрасно справляється з виходом накопичених емоцій, заспокоює, допомагає зрозуміти почуття та емоції, дає відмінний психодіагностичний матеріал і розвиває потенціал особистості.

Арттерапія використовується як окремий вид втручання, так і в колаборації з іншими засобами — медикаментозним лікуванням, психотерапією, логопедичній роботі тощо. Найбільшу ефективність демонструє комплексний підхід, адже арттерапія є нехай і дуже ефективним, але все ж допоміжним корекційним інструментом.

Методи арт - терапія у роботі з дітьми

Як же працює арттерапія, методики для дітей? Які вправи по арттерапія для дітей існують? Що «входить» до переліку творчої діяльності і як її організувати, щоб вона стала не просто уроком малювання або ліплення, а терапевтичною активністю?

Арттерапія, як засіб впливу різними видами мистецтва на людину, ділиться на види:

1. Ізотерапія- терапевтична робота з малюнком, в основі якої лежить принцип впливу кольору на психіку. Так, працюючи з певним кольором, можна аналізувати психологічний стан дитини та згодом коригувати емоційний фон. Робота буває індивідуальна та групова, по чітко задані правилами або малюнок спонтанний.
2. Музичних терапій вплив музики на психічний стан дитини. Різна музика по-різному впливає на малюка, викликаючи різні біохімічні зміни організму. Так, мажорні мелодії викликають відчуття легкості, мінорні, навпаки, стимулюють тривожність і смуток. І останні вкрай важливі, бо «звільняють» накопичений негатив.
3. Терапевтична грає дитина навчається взаємодії з навколишній і кращому розумінню себе не директивами педагога, а у процесі ігрової комунікації. Ігрові техніки арт-терапії в роботі з дітьми вважаються найефективнішими.
4. Казкотерапія незвичайний, але ефективний терапевтичний інструмент. Базується на виникненні зв'язку між вигаданим світом казки і реальністю. Особливістю психіки дитини є те, що казка для малюка - це справжній світ, тому педагоги та психологи часто «закладають» у казку ситуації, образ мислення і поведінку героїв, які формують у дитині необхідні якості.
5. Піскотерапія- корекція поведінки та стану за допомогою різних видів роботи з піском. Це може бути директивна або не директивна гра фігурками на полі, малювання на вологому або сухому піску тощо. Ефективність методу базується на доброчинний дії піску на дрібну моторику, відповідно, поліпшуються когнітивні та психічні функції організму.
6. Фототерапія робота з психофізикою за допомогою фото зображень різної спрямованості - природні об'єкти, емоції людей і т.д.
7. Імаготерапія театральна активність, активізує уяву, знаково-символічне сприйняття, увагу, соціальну взаємодію.

Крім перерахованих варіантів, існують й інші - наприклад, акватерапія і навіть сімейна творчість як арт-терапія. Групові вправи для дітей (з батьками, братами чи сестрами) сприяють поліпшенню відносин і комунікації між членами сім'ї. Яким би видом арттерапія дитина не займалася, головне, правильно підібраний вид творчості, який призведе до запланованого результату. Проте арттерапевтичний результат, зокрема з аутичними дітьми, це, скоріше, постійний процес видимих поліпшень, а не якась конкретна точка.

Арт — терапія сьогодні — напрям сучасної психотерапії, що стрімко розвивається. Цей метод використовується з цілями терапевтичного впливу та при вирішенні діагностичних, корекційних, психопрофілактичних завдань.

Одними з порушень, що впливають на психофіологічний стан дитини, подальшу шкільну адаптацію та її соціальну поведінку є мовленнєві порушення .

Вивчення можливостей ефективного використання арт- терапії у системі комплексної діагностики та реабілітації мовленнєвих розладів дітей — складна й цікава проблема на перехресті багатьох суміжних наук: медицини, психології, педагогіки, мистецтвознавства, і звичайно, логопедії. У працях таких видатних медиків стародавності як Гіпократ, Арістотель неодноразово знаходимо спроби виокремлення та подолання «дефектів вимови» засобами мистецтва. Дана проблема залишається актуальною і повністю не дослідженою й до сьогоднішніх днів. Розвиток дитини із особливостями психофізіологічного розвитку, зокрема з тяжкими порушеннями мовлення, залежить від багатьох фізіологічних і соціальних чинників, є тісно повязаний з особливостями становлення, дозрівання та вікарювання адаптивних систем організму. Досить потужним впливом, що може в комплексі стимулювати ці процеси, є мистецтво, що лежить в основі арт — терапії та дає можливість дитині спілкуватися зі світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові й музичні засоби.

У контексті освітніх реформ прикладне значення має застосування діагностично — корекційних прийомів і методів за допомогою арт — терапії, що є новітніми, та в той же час науково обгрунтованими, соціально виправданими та перспективними. Новизною даної роботи є поєднання традиційних технологій діагностики сформованості усного мовлення з інноваційними засобами інтермодальної атр — терапії — малюванням, ліпленням, слуханням музики, моделюванням казок, пісочною терапією.

Розглянемо види арт — терапії які допоможуть у вирішенні мовленнєвих та особистісних проблем дитини. На сьогоднішній день розповсюджені такі напрямки: Арт- терапія. Цей напрямок поєднує використання в терапевтичній практиці візуальних мистецтв: малюнка, живопису, монотипії, мозаїк, колажів, гриму,боді — арту, масок, ліплення, ляльок, маріонеток, інсаляцій, фотографій тощо.

За фомою проведення існує 2 варіанати: індивідуальна і групова.

У багатьох роботах О.Гопіченко, В.Кондратенко, С.Коноплястої, Р. Лєвіної, Л.Лопатінової, Є.Соботович, В.Тарасун, М. Шеремет висвітлюються окремі сторони й перелічуються різні характерні особливості компоненти мовлення дітей із порушеннями мовлення, що базуються на розумінні мовлення як психологічної системи, визначене Л.Виготським, як нерозривна єдність ряду функцій або функціонування системи. При цьому процес формування усного мовлення розглядається як функціонування систем, що об'єднує кілька самостійних структурних одиниць із підпорядкованими взаємозумовленими характеристиками, сформованими у певні вікові періоди розвитку дитини.

Зважаючи на це, кожен комонент мовленнєвої системи (фонетико — фонематичні процеси, лексико — граматична будова, зв'язне мовлення з його просодичним оформленням) вважається складниками системи, що має множинні взаємопов'язані елементи і підсистеми. У звязку з цим, передбачається послідовність в організації процесу корекції усного мовлення та особистісних якостей, залучення різноманітних, в тому числі, й арт — терапевтичних засобів, які допоможуть якісно сформувати кожен компонент мовленнєвої системи, внутрішніх якостей особистості та їх взаємозалежність.

Арт-терапія для дітей раннього віку

Арт-терапія дітей та підлітків має унікальну здатність розвивати дитину не за допомогою академічних директив, а у формі творчих занять, коли дитина і не здогадується про корекцію. Особливо цей момент важливий для діток молодшого віку та немовних малюків, які не можуть проговорити проблему. Так, якщо маленька дитина:

• погано спить та їсть;
• вередує, істерить;
• переживає стресову ситуацію у сім'ї (переїзд, розлучення тощо.);
• або батьки хотіли б продіагностувати малюка - інструменти арт-терапії підійдуть як найкраще.

Арт-терапія для дітей молодшого дошкільного віку

Це не тільки цікава творча діяльність, але й сенсорна стимуляція - чіпаємо, нюхаємо, бачимо, чуємо і т.д. - все це сприяє всебічному розвитку відчуттів.

Арт-терапія - така активність, яка підійде діткам будь-якого віку. Адже творчих інструментів безліч - малюки радісно граються з піском або пальчиковими фарбами, арт-терапія для дітей 5-6 років - це дивовижні вироби або що захоплює світ казки.

Таким чином, «лікувальна творчість» - незамінний метод корекції різних розладів і станів, який довів ефективність і тривалий результат впливу, що радує та захоплює дітей.

ОСНОВНІ НАРЯМИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ПЕДКОЛЕКТИВОМ

Метою співпраці психолога з педагогічним колективом є підвищення рівня психологічної компетентності, заохочення до вивчення кожної дитини, розвиток психологічного мислення, допомога кожному вихователеві в опануванні методів індивідуального і особистісно зорієнтованого підходу у вихованні, вміння визнавати кожну дитину підростаючою особистістю, поважати її й надавати відповідної допомоги.

Психологічна діагностика

Зміст роботи:

- вивчення звернень вихователів усіх груп, спеціалістів, що ведуть гуртки та студії, щодо психологічних проблем, пов’язаних з дітьми та їхніми батьками,

- аналіз планів вихователів стосовно їх відповідності віку та можливостям дітей,

- вивчення рівня комунікативних умінь та навичок, ціннісних орієнтацій тощо,

- вивчення ступеня готовності вихователя до інноваційної діяльності.

Психологічна просвіта та психологічна профілактика

Зміст роботи:

- прогнозувати, планувати, здійснювати систему освітніх заходів, що мають на меті підвищення психологічної культури і професійної компетентності вихователів,

- практична допомога вихователям у створенні розвивального середовища та сприятливого психологічного клімату в групах, а саме:

- навчати вихователів аналізувати наявне предметне та ігрове середовище в групах з метою визначення його придатності для індивідуальних і колективних занять дітей; періодично вносити зміни під час організації ігрового середовища,

- допомагати вихователям у підготовці до прийому нових дітей. Допомагати застосовувати метод психолого-педагогічного спостереження за взаєминами дітей, звертаючи увагу на такі прояви:

* хто з ким приятелює, дружить, на яких засадах виникає дружба, кого в групі поважають (не поважають), з ким не дружать,

*хто з ким грається, у що граються, рівень гри,

*хто чим цікавиться,

*які нахили мають діти,

*що ж характерним для спілкування між дітьми,

*якою є культура поведінки, етика стосунків дітей,

*розвиток мовлення, мислення, уваги, уяви дітей,

- надавати психологічну допомогу в організації життя дітей у групах; у розподілі групи на підгрупи для проведення занять; у проведенні індивідуальної роботи з дітьми,

- привчати вихователів аналізувати своє ставлення до кожної дитини і ставлення дітей до вихователя, внутрішні причини емоційного неприйняття деяких вихованців,

- допомагати їм коригувати своє ставлення до дитини,

- складати для вихователів індивідуалізовані програми навчально-виховного впливу на ту чи іншу дитину (за зверненням вихователів), залучаючи вихователів до створення та обговорення цих програм,

- надавати вихователям допомогу у залученні батьків до співпраці, підтримуванні в них інтересу до життя групи,

- організовувати психолого-педагогічні консиліуми із залученням педагогічних працівників, лікаря з метою аналізування поведінки та розвитку дитини (за зверненням вихователів, батьків або за ініціативою психолога),

- проводити заняття (семінари, дискусії, «круглі столи», обговорення) за зверненнями вихователів: психологічний аналіз як державних, так і варіативних програм для дошкільних закладів, ознайомлювати з новинками вітчизняної та світової психологічної літератури; обговорювати сенсаційні педагогічні повідомлення, цікавий досвід, педагогічні інновації, визначати доцільність їх упровадження; прогнозувати зміни у власній роботі, заохочувати до творчого опрацювання змісту і форм роботи з дітьми на основі досвіду і нахилів вихователів.

Психологічне консультування

Зміст роботи:

- проведення психологічної консультативної роботи з вихователями, спрямованої на підтримку сприятливого психологічного клімату в колективі, на подолання стресових ситуацій, на забезпечення повноцінного відпочинку, на розвиток творчої думки, творчого підходу у здійсненні навчально-виховного процесу,

- надавання невідкладної психолого-педагогічної допомоги у разі гострих конфліктних ситуацій, ситуацій життєвих криз особистості (різних працівників дошкільного закладу), випадків стихійного лиха тощо,

- консультування вихователів з питань, що стосуються особистих проблем.

Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу

Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої сморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: "Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!".

Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.

Правило 1.Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:

· Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу?

· Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?

· Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?

· Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?

Правило 2.Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На першій стадії стресу намагайтесь "перервати" свої дії:

· Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.

· Підійдіть до вікна Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.

· Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.

Правило 3.Необхідно перевести свою "негативну" енергію в іншу форму діяльності ("Розрядити" домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:

· Привести до ладу свої ділові папери.

· За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?

· Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);

· Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.

· Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія "зупинка самого себе" стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити "ланцюгову реакцію" у поведінці студентів.

Правило 4.Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часу заняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.

Стреси та стресові стани пов'язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".

Симптом професійного "вигорання": особливості виникнення і засоби подолання

Термін "психологічне вигорання" запропонував американський учений Х.Дж.Фрейденберг у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивній взаємодії з іншими людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Спочатку цей термін слугував для характеристики станів психологічного спустошення, викликаного відчуттям неможливості позитивних змін. У дослідженнях К.Кондо синдром "психологічного вигорання" визначається як дезадаптованість особистості, викликана надмірним професійним навантаженням та неадекватними міжособистісними відносинами.

Така надмірно емоційна діяльність супроводжується великою втратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження. В результаті у людини з'являються безпричинна тривога, подразливість, гнів, знижується самооцінка, погіршується самопочуття.

У 1981 році С. Маслач окреслила симптом "психологічного вигорання" як особливий психологічний стан особистості, для якого характерними є емоційне пригнічення, деперсоналізація, негативне сам о сприйняття, а в професійному плані - втрата професійної майстерності та потреби у творчій діяльності.

І 983 року Е. Махер узагальнює перелік симптомів "емоційного вигорання", указуючи на такі ознаки як постійна втома, психосоматичні порушення, погіршення сну, негативізм, звуження репертуару професійних дій, негативна "Я-концепція", агресивне відношення до оточуючих. С. Маслач охарактеризувала основні ознаки синдрому "психологічного вигорання", зокрема:

- хронічний стрес;

- відчуття емоційної та інтелектуальної перенапруги;

- наявність негативних почуттів до оточуючих;

- негативна самооцінка.

Слід зауважити, що визначений синдром може стати причиною непорозумінь та конфліктів між вихователем та вихованцями, викликати дидактогенії. Отже, закономірно постало питання щодо виявлення чинників, які гальмують чи навпаки стимулюють розвиток цього синдрому. В результаті системних досліджень вчені дійшли висновку, ЩО суттєву роль у "психологічному вигоранні" відіграють три основні чинники:

- особистісний;

- рольовий;

- організаційний (А.К. Маркова).

При вивченні властивостей особистісного чинника П.Торнтон запропонував зважати на такі показники як вік, стать, сімейний стан, професійний стаж, соціальне положення. А.Пайнс підкреслив необхідність вивчати мотиви трудової діяльності, задоволеність рівнем самостійності, можливість творчого зростання та рівень контролю зі сторони керівництва. У процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К. Кондо зазначає, що "креативні особистості" особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.

Нині посилюється увага дослідників до тендерних аспектів проблеми "психологічного вигорання". Аналізуючи статеві відмінності за такими симптомами "вигорання" як "загнаність у кут", "емоційне відчуження", "психосоматичні та психовегетативні порушення", Л. Карамушка та Т. Зайчикова стверджують, що 12,3% чоловіків у стресовій ситуації відчувають себе "загнаними у кут" (жінки - 9,1%). Чоловіки більш схильні до емоційного відчуження (17,5%), у жінок цей показник - 9,7%. У той же час жінки більше, ніж чоловіки, схильні до психосоматичних та психовегетативних порушень (жінки -32,1%, чоловіки - 5,3%). Чоловіки менш схильні до пошуку соціальної підтримки, вони намагаються бути "сильними і мужніми", вирішувати проблеми власними силами і в результаті наслідування тендерних стереотипів виявляються "загнаними у кут". Жінки більш емоційно відкриті, однак їх схильність до емлатії, емоційного заглиблення у переживання оточуючих (на роботі, вдома, серед друзів) ставить під загрозу емоційне здоров'я, збільшує ймовірність емоційного та фізичного виснаження, отримання психосоматичних та психовегетативних порушень. Ризик "вигорання" залежить також від того наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево o рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення. Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної робото жінка - учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально o виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок - освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.

Суттєву роль у виникненні симптому "психологічного вигорання" має рольовий чинник. Вченими отримані статистично достовірні дані відносно наявності кореляції між рольовою невизначеністю та "вигоранням". Аналіз рівнів "вигорання", показав, що розподіл відповідальності і колегіальності в роботі обмежує розвиток синдрому "вигорання", незважаючи на те, шо робоче навантаження може бути значно вищим норми. Зазначимо, що процес реформування освіти в Україні, потреба зламу педагогічних стереотипів, авторитарної системи взаємовідносин між учителем та учнем, студентом і викладачем, вихователем та вихованцями загострює вплив рольового чинника, адже "... освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації - це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це перш за все - нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, нові "технології" опановування знань, унеможливлений репродуктивних методів навчання, прозорість навчального процесу і ще багато іншого" . Вочевидь, у вищих навчальних закладах, у системі підвищення педагогічної кваліфікації слід упроваджувати елективні курси, спеціальні семінари, участь у яких допомагала б педагогу осмислити свою нову роль та місце в системі взаємовідносин "Учитель -Учень" чи "Викладач -Студент".

Особливо значущим у виникненні синдрому "психологічного вигорання", з точки зору К. Кондо, є організаційний чинник. Вчений виокремлює такі його елементи як недосконале керівництво (спонтанне чи імпульсивне), постійні зміни режиму діяльності, невизначеність функцій та залучення співробітників до діяльності, котра за змістом та функціями є нижчою рівня їх кваліфікації, авторитарний стиль керівництва, відсутність у менеджерів здібностей прогнозування наслідків прийнятих рішень, і байдужість вищого керівництва до нагальних професійних проблем пересічних співробітників. Вчені підкреслюють, що недосконалість організації науково-педагогічної діяльності, що спричиняє "гальмування" особистісного зростання, відсутність творчої автономії, є достатньо впливовим стресором, котрий викликає "психологічне вигорання". Таким чином, на думку психологів, професійна допомога щодо запобігання "психологічного вигорання" повинна полягати у першу чергу в пом'якшенні організаційного чинника. Відтак, слід звернути увагу менеджерів освіти на необхідність інтенсифікації пошуку шляхів попередження цього негативного професійного синдрому.

У першу чергу слід урахувати, що особистісний чинник корегується розвитком у викладачів емоційної стійкості, умінь володіння собою та запобігання болісних емоційних реакцій. Тому педагогам слід ознайомитися з методами попередження професійного стресу (релакс-масаж, ауторелаксація, дихальна гімнастика, аромотералія, засоби, які сприяють розслабленню нервової системи), вміти виконувати вправи для діагностування і самокорекції поведінки, опановувати засоби психологічного захисту.

Послабленню ризику виникнення синдрому "психологічного вигорання" в педагогічній діяльності сприяє проведення професійних тренінгів з використанням "Синанон" - методу (див. міні-модуль 3.5). Цей метод спрямований на формування в учасників таких особистісннх установок та рис як емоційна рівновага в екстремальних професійних ситуаціях, виваженість, відкритість у спілкуванні, толерантність до різних точок зору і критично-аналітичне відношення до негативних емоційних впливів. На наш погляд, розробка та упровадження подібних методів в практику підготовки аспірантів та магістрів - майбутніх педагогів та в систему підвищення педагогічної кваліфікації могли б етапі перспективним напрямком досліджень в галузі дидактики вищої школи та акмеології.

ОСНОВНІ НАРЯМИ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ

Мета: привернути увагу батьків до долі власної дитини, допомогти розуміти вирішальне значення ранніх та дошкільних років розвитку особистості, ролі тата й мами і родинної атмосфери загалом у формуванні базисних якостей синка або доньки, як почуття впевненості, захищеності, вміння радіти, співчувати, виявляти творчу ініціативу, бути активним, дбати про добрі стосунки з членами родини, з друзями, вміти гідно поводитися в разі перемоги чи поразки. Батьки мають зрозуміти і відчути необхідність певної психологічної компетентності для того, щоб по-справжньому любити свою дитину, сприймати її такою, якою вона є, ні з ким не порівнюючи її й не дорікаючи їй, допомогти їй щасливо провести дошкільні роки у родинному колі, добре підготувати дитину до школи.

Психологічна діагностика

- визначення стилю виховання в родині, стосунків у родині,

- визначення рівня тривожності, самооцінки тощо,

- психодіагностичне дослідження за зверненням батьків.

Психологічна просвіта

Перед психологом стоїть завдання пробуджувати й підтримувати у батьків потребу в спеціальних психологічних знаннях щодо розвитку і виховання дитини. природна інтуїція матері ф батька як найперших і найголовніших педагогів дитини дає більше позитивних результатів, коли спирається на їхню психологічну компетентність.

Форми освітньої роботи:

- науково-популярні лекції з психологічних питань розвитку та виховання дитини на групових батьківських зборах, факультативах для батьків,

- бесіди та консультації з групою батьків, які мають подібні проблеми із вихованням та розвитком дитини,

- оформлення стендів, листівок із психологічною інформацією,

- залучення батьків до користування психологічною бібліотекою.

Профілактична кореція

Завдання профілактично-корекційної роботи – допомогти деяким батькам переглянути і переосмислити свої уявлення про виховання; позбутися невиправданих та химерних очікувань, звичних, але неефективних засобів педагогічного впливу; звільнитись від власних психологічних проблем, які заважають налагодити добрі стосунки з дитиною.

Форми профілактично-корекційної роботи з батьками:

- лекції та бесіди, під час яких аналізуються типові труднощі та помилки у спілкуванні з дітьми вченого віку і висвітлюється гальмуючий вплив цих помилок на розвиток особистості,

- активні форми психологічної просвіти, в яких батьки вчаться більш ефективно взаємодіяти одне з одним та зі своєю дитиною (тренінги батьківської компетентності, партнерського спілкування, креативності, групові дискусії, рольові ігри тощо),

- індивідуальні бесіди з батьками, під час яких психолог знайомить із результатами психологічного обстеження їхньої дитини, інформує про її потенційні можливості, труднощі та про засоби, які можуть покращити психічний стан дитини,

- консультації, метою яких є корекція виховної позиції батьків, створення сприятливих умов для розвитку особистості сина чи доньки.

Психологічне консультування батьків

Завданнями психологічного консультування є:

- допомога батькам, які вперше приводять дитину до дошкільного закладу усвідомити психологічне навантаження, яке доведеться пережити дитині під час періоду адаптації,

- допомога в налагодження постійних психолого-педагогічних взаємин з вихователями, підвищення психологічної компетентності з певних питань, що сприятиме кращому розумінню батьками себе, своєї ролі у житті дитини і самої дитини й позитивному ставленні до неї,

- з’ясовування причин психологічних проблем, які виникають у родинному спілкуванні та шляхів їх цивілізованого розв’язання,

- допомога батькам у процесі вибору для дитини студій, школи тощо.

Форми та тематика консультативної роботи:

- індивідуальні консультації для батьків, які звернулися до психолога з конкретними питаннями,

- родинні консультації для кількох членів родини з метою вироблення шляхів співробітництва і довірливих стосунків у вихованні дітей,

- групові консультації .під час яких ставляться, аналізуються і обговорюються різноманітні питання психології, цікаві для більшості батьків групи.

Тематика консультацій випливає із проблем, які виникають у батьків під час виховання дитини в дошкільних закладах і вдома.

Джерело:Марінушкіна О.Є. Порадник практичного психолога / О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій. –Х.: Вид.група «Основа», 2007. – 240 с. –(Дошкільний навчальний заклад. Психологія виховання)

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ:

Враховуючи психолого-педагогічні особливості дітей різних вікових груп практичним психологом ставляться такі мета та завдання:

Ранній дошкільний вік

Мета: створення оптимальних умов для адаптації дитини в дошкільному навчальному закладі.

Завдання діяльності психолога з дітьми раннього віку :

· відстежувати психічний розвитку дітей раннього віку;

· сприяти і допомагати в адаптації дітей та профілактика дезадаптації у дитячому навчальному закладі;

· сприяти подоланню кризи трьох років.

Молодший дошкільний вік

Мета: створення оптимальних умов для адаптації дитини в дошкільному навчальному закладі, сприяння розвитку емоційної сфери дітей.

Завдання діяльності психолога з молодшими групами:

· виявлення дезадаптованих дітей;

· проведення занять на розвиток емоційної сфери дітей.

Старший дошкільний вік

Мета: створення умов для подальшого навчання дитини у школі; створення умов для розвитку творчої особистості.

Завдання діяльності психолога зі старшими віковими групами:

· вивчення емоційно-особистісної сфери дітей;

· сприяти підвищенню рівня пізнавальної активності дітей;

· виявлення творчих здібностей та обдарованості дітей старшого дошкільного віку з метою забезпечення індивідуального та диференційованого підходу у навчально-виховному процесі;

· визначення рівня готовності дитини до шкільного навчання;

· формувати розвиток емоційної регуляції, дрібної моторики.

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

• Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

• Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

• Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

• Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

• Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

• Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до пів року. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

• Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми.Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

• Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

• Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Приймання, що полегшують дитині ранкові прощання

• Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

• Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

• Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

• Вигадайте кумедний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

• Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

• Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Бурімо»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

ЩО РОБИТИ ЯКЩО ... У ВАС КОНФЛІКТНА ДИТИНА

Визначте причини:

• Можливо, конфліктність - наслідок егоїстичності дитини. Якщо вдома вона - центр уваги і найменші її бажання виконуються, то дитина чекає такого ж ставлення до себе і з боку інших дітей. Але, не отримуючи бажаного, вона починає домагатися свого, провокуючи конфлікти.
• Можливо, дитина «закинута», їй не вистачає в родині турботи, уваги, вона відчуває образу і злість та зганяє в сварках накопичені в її душі почуття.
• Можливо, дитина часто є свідком сварок між батьками або іншими членами сім'ї та просто починає наслідувати їхню поведінку.
• Конфліктна поведінка дитини - це сигнал, що і з вами, шановні батьки, щось не так. Тому будьте готові змінити свою поведінку.

Як себе вести з конфліктною дитиною:

• Стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Звертайте увагу на недружні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь з образою.
• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні та захищаючи свою; намагайтесь об'єктивно розібратися у причинах конфлікту.
• Після сварки обговоріть з дитиною причини її виникнення, визначте неправильні дії дитини, які призвели до конфлікту;спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми його поведінки з іншими: вона може утвердитися в думці, що конфлікти неминучі і буде продовжувати провокувати їх.
• Не завжди слід втручатися в сварки дітей: тільки якщо під час сварок один завжди перемагає, а інший виступає «жертвою».Варто перервати їх контакт, щоб запобігти формування боязкість у переможеного.

Радимо пограти:

• Попросіть дитину намалювати її друзів, потім розповісти що-небудь про кожного з них.
• З компанією дітей скласти казку так, щоб кожен по черзі додавав свою пропозицію. Таке придумування казки допомагає дітям виразити свою індивідуальність, висловлювати думки. Вчить адекватним способам взаємодії - взаємодопомозі, вмінню спокійно вислухати співрозмовника.

ЩО РОБИТИ ЯКЩО...У ВАС СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

Визначте причини:

• Найчастіше сором'язливість - результат реакції на емоцію страху, яка виникла у дитини в певний момент при взаємодії з іншими людьми і закріпилася.
• Робота з подолання сором'язливості вимагає обережності і делікатності, так як сором'язливі діти можуть відреагувати на втручання дорослих зовсім не так, як ви очікуєте.

Як себе вести з сором'язливою дитиною:

• Розширювати коло знайомств дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть малюка в гості, розповсюджуйте маршрути прогулянок, вчіть його спокійно ставитися до нових місць.
• Не варто постійно турбуватися за дитину, прагнути вберегти її від усіляких небезпек, в основному, вигаданих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, попередити будь-які труднощі, дайте їй певну міру свободи і відкритих дій.
• Постійно укріплюйте у дитини впевненість у собі, у власних силах.
• Долучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких би сором'язливій дитині довелося вступати в контакт з «чужим» дорослим. Допомогти подолати сором'язливість, сформувати у дитини бажання спілкуватися, потрібно, поки дитина ще маленька, адже з віком сором'язливість може закріпитися, стати стилем поведінки, який ускладнює життя.

Радимо пограти:

• Під час ранкової гімнастики виконуйте різні вправи, наслідуючи тварину: потягнутися, як кішка, витягнути шию, як жирафі т. д.Така гра сприяє розкутості.
• «Чаклун» зачаклував дитину так, що вона втратила голос. На всі питання вона повинна відповідати лише жестами і мімікою.Гра спрямована на опановування невербальними засобами спілкування.
• «Казка». Запропонуйте дитині з вашою допомогою придумати казку про людину, яку звати, так само як її, спираючись назначення і звучання імені. Наприклад: Марина - морська казка про дівчинку, яка живе в море. Гра сприяє кращому усвідомленню себе, розвитку вміння говорити про себе без сорому, оцінюванню кращих своїх сторін.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ...У ВАС НЕСПОКІЙНА ДИТИНА

Визначте причини:

• Якщо емоційна нестійкість (то сміх, то сльози, то образа, то істерика) з'явилася несподівано, і ви раптом стали помічати, що дитина почала загострено емоційно реагувати на все, що відбувається навколо, то причиною може бути:
• Кризовий вік (6-7 років). Дитина навчається керувати своїми емоціями, виявляти їх адекватно ситуації, але це поки що недуже добре виходить.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

ШАНОВНІ БАТЬКИ! Не забувайте основні аксіоми виховання!

1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Поради батькам щодо психологічної підготовкидитини до школи

Запам’ятайте, що основними психологічними причинами виникнення труднощів адаптаційного періоду є такі:

—недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками;

— недорозвиненість мовлення;

— надмірно емоційний характер спілкування з дитиною у сім’ї;несформованість звички виконувати вимоги дорослих та дотримуватися певних правил поведінки;

— побоювання, недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.

Добре, якщо Ви зацікавите дитину школою, викличете бажання навчатись. Розкажіть про життя учнів,зі свого досвіду.

Дитині значно легше буде пристосуватися до умов школи, якщо в сім’ї вона оволодіє певними необхідними навичками самостійності:

— складати підручники, зошити та шкільне приладдя в портфель (бажано привчити дитину робити це заздалегідь, звечора);

— самостійно та охайно складати одяг для уроків фізичної культури;

— впорядковувати свій письмовий стіл та ігровий куточок;

Не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо того, як їй буде у школі, сумнівів, чи доброю до неї буде перша вчитель Навпаки, демонструйте радість з приводу майбутнього вступу дитини до школи, впевненість у тому, що на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.

Завдання роботи психолога з батьками:

1. Підвищувати рівень знань з питань вікової психології через індивідуальну та групову консультаційну роботу з батьками за запитами.

2. Здійснювати анкетування батьків з метою конкретизації змісту корекційної, просвітницької, консультаційної роботи.

Завдання роботи психолога з педагогами:

1. Здійснювати психологічну просвіту педагогів, підвищувати рівень психологічних знань і умінь.

2. Продовжувати консультативну роботу з психопрофілактики педагогічної діяльності, співпрацю з педагогами з метою покращення психологічного клімату у колективі.

3. Надавати індивідуальну консультаційну допомогу педагогам за запитами

Вплив комп'ютера на здоров'я дитини

З дитинства нас привчали до того, що не можна довго дивитися телевізор або сидіти біля комп'ютера - "Очі зіпсуєш!", "Сколіоз заробиш!", "Жахіття потім снитися будуть!". Яких тільки страшних історій нам не розповідали, аби прогнати від джерела задоволень. І ось тепер вже наші діти просиджують вечори біля монітора, а ми турбуємося про їхні очі та спини. Але чи такий страшний цей звір? Чи справді робота за комп'ютером шкодить здоров'ю? - Спробуємо розібратися.

У чому небезпека?

Коли мова йде про дітей, головну небезпеку зумовлює той факт, що вплив відбувається на організм, що розвивається. У період дорослішання і позитивні, і негативні фактори мають більш вагоме значення. Яким ризикам піддають своє здоров'я діти, що подовгу сидять біля монітора? Ось найпоширеніші:

· Гіподинамія. Тривале сидіння перед комп'ютером в одній позі замість занять спортом і активних ігор на свіжому повітрі призводить до того, що м'язи слабо розвиваються, дитина стає дратівливою, швидко стомлюється. До того ж сидяче положення негативно позначається на спині та попереку, псується постава.

· Порушення зору. Постійна напруга зору веде до стомлення очних м'язів, а також негативно впливає на внутрішні судини та сітківку ока.

· Концентрація уваги. Тут все не так однозначно. Під час коротких сеансів використання комп'ютера увага, навпаки, тренується, а ось під час тривалих — концентрація втрачається.

· Навантаження на руки. Під час роботи за комп'ютером кисті рук постійно знаходяться в напрузі: вони здійснюють однотипні рухи, довгий час не змінюють позицію, в результаті виникає стійке стомлення м'язів рук, що виражається потім в болю суглобів. Крім того, через порушення кровообігу і погіршення нервової прохідності можлива поява судом, порушення координації пальців.

· Навантаження на шию. Шийний відділ хребта під час роботи за комп'ютером також знаходиться в постійній напрузі, особливо якщо дитина сидить нерівно. У результаті погіршується кровопостачання мозку, може виникнути кисневе голодування, що виявляється в головних болях.

· Вплив на ЦНС. Тривале використання комп'ютера може не тільки стати причиною підвищеної стомлюваності та навіть запаморочень, але й викликати інші вегето-судинні порушення — денну сонливість, полохливість, апатію, неуважність, запальність, слабкість...

· Психологічний аспект. Його теж обов'язково потрібно враховувати. Часто діти, захоплені інтернет-спілкуванням, втрачають здатність до живої комунікації — їм складніше знаходити спільну мову з однолітками, нецікаві інші активності. Крім того, на емоційний і розумовий розвиток дитини можуть справити істотний вплив потоки інформації, одержуваної з Мережі — на жаль, далеко не завжди корисної та безпечної.

· Проблеми з харчуванням. Захоплена комп'ютером дитина часто забуває про їжу або і зовсім втрачає апетит. Інші діти, навпаки, починають харчуватися неконтрольовано — перекушувати прямо перед монітором і не особливо дбати про якість їжі.

Як зменшити негативний вплив?

Дотримання нескладних правил роботи на комп'ютері дозволить вам зберегти здоров'я вашого малюка та одночасно відкрити дитині світ величезних можливостей, доступний сьогодні маленькому користувачеві.

Придбайте будильник, щоб дитина під час гри на комп’ютері, могла спостерігати, як плине час. За 10 хв, а потім за 5 хв — нагадайте дитині про те, що скоро час вийде, і треба буде закінчувати гру, щоб це не стало гіркою раптовістю.

Не всі діти згідні добровільно виходити із-за комп’ютера без істерики, поясніть дитині, що якщо вона буде так завершувати гру на комп’ютері, то вам прийдеться вилучити ці розваги з життя дитини до тих пір, доки вона не навчиться, спокійно сприймати час, коли пора вимикати комп’ютер.

· Обмежити час роботи дитини за комп'ютером до чітко встановленого періоду, відповідного віковим нормам (діти до 6 років — не більше 20 хв на день, 7-8 років — до 40 хв на день, 9-11 років — годину-півтори).

· Привчити дитину періодично робити перерви (кожні 15 хв), хоча б на декілька хвилин відволікаючись від комп'ютера та активно рухаючись, розминаючи все тіло та окрему увагу приділяючи кистям рук.

· Забезпечити правильне робоче місце: комп'ютерне крісло повинно відповідати росту дитини, мати високу спинку та підлокітники. Встановлювати крісло слід на таку висоту, щоб погляд сидячої в ньому людини упирався в центральну частину монітора. Зверніть увагу на освітлення комп'ютерного столу: лампа повинна бути досить яскравою, але не сліпити.

· Налаштувати монітор — виберіть оптимальну яскравість, контрастність. Прослідкуйте, щоб за замовчуванням стояв досить великий шрифт, а на робочому столі була встановлена картинка спокійних кольорів. Зверніть увагу, яка стоїть частота оновлення екрана — вона повинна бути максимально можливою (100 герців і більше).

· Навчити дитину робити гімнастику для очей і стежити за тим, щоб під час роботи її обличчя було за 50-70 см від монітора.

· При слабкому зорі сідати за комп'ютер можна тільки в окулярах.

· Після занять вмитися прохолодною водою.

Комп'ютер — це, безсумнівно, корисний винахід людства, а доступ до Інтернету відкриває перед дитиною величезні можливості саморозвитку. Не варто позбавляти своїх дітей цих переваг — просто подбайте, щоб робота за комп'ютером не перетворилася на залежність і щоб у дитини було правильно організоване робоче місце. А проконтролювати час перебування дитини в мережі допоможуть спеціальні програми батьківського контролю, які здатні через заданий час просто блокувати комп'ютер.

https://www.youtube.com/watch?v=gzWEWZzUETA

Дитячі страхи: причини та наслідки

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невіддільна (частина/ознака) емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію породжуючись стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. Своєю чергою, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та взаємостосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Всупереч загальному негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції.

Страх – це своєрідний засіб пізнання оточення дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї та, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості.Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об'єкт, які інколи з ним не пов'язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв'язки між цими почуттями.Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви збігатися за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вигадів, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.Навіювані дитячі страхи досить поширені.Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить».Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги та переживає страх.В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

· Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та приймання попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують всупереч успіхам.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов'язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов'язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (приймання «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне перемикання, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія (у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

Це залежить від віку дитини.У рік малята бояться довкілля, сторонніх людей, віддалення від матері.Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

· Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

· Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

· Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

· Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок, конфліктів, особливо в присутності дітей.Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

· Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

· Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин.Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

· Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло:«У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

· Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

НАВЕДЕМО ДЕКІЛЬКА ІГОР І ВПРАВ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ:

«Гойдалки»

Беруть участь як дитина, так і дорослий. Дитина сідає в позу «зародка», підіймати коліна і нагинає до них голову.Ступні придати до підлоги, руками обхвати ти коліна, очі закрити. Дорослий становиться позаду дитини, кладе руки на плечі сидячому і повільно прокачує її. Виконується 2-3 хвилини.«Художники – натуралісти»Великий аркуш білого паперу, старі шпалери, покласти на газету. Перед учасниками тарілочки з фарбами. Дозвольте собі та дитині малювати пальчиками, кулачками, долонями, ліктями, ногами, носиками. Сюжет малюнка може бути різний : «Падають листочки», «Сліди небачених тварин», «Казкова країна» і т.д.«Дизайнери»Тюбики губної помади (старі) кожному учаснику дозволяється підійти до будь-якого учасника і «розфарбувати» його обличчя, руки, ноги.«Піжмурки»Ведучому зав’язуються очі – решта промовляють звуки: «ку-ку», «ляля», «а ось і я». Піймавши учасника ведучий відгадує хто це, не знімаючи пов’язку.

Адаптація дитини

ЯК СЛІД ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Рано чи пізно перед нами постає необхідність віддати дитину до дитячого садочка. І справа не тільки у тому, що мамі хочеться чи необхідно працювати, але у тому, що дитині час починати спілкуватися з іншими дітлахами, щоб оволодіти навичками взаємодії з ними.Перш ніж віддати малюка до дитячого садочка, батькам варто дізнатися вимоги до дитини, познайомитися з денним режимом. Малюка необхідно завчасно підготувати до дитячого садочка, варто розказати про сам заклад, його розпорядок, інших дітей. Влаштовуйте прогулянки на території дитячого садочка, нехай дитинка звикне до оточення. Усе має відбуватися поступово. Ваші хвилювання не повинні передаватися сину або доньці - для вас прогулянка у садочку має бути завжди приємною і радісною (принаймні так має думати ваша дитина). Усі негативні думки щодо обраного закладу мають обговорюватися без участі дитини. Іншими словами - поменш негативних емоцій!Перед вступом до дитячого садочка треба виконати усі необхідні профілактичні щеплення, пройти огляд у педіатра. Не буде зайвим провести загартувальні процедури, оскільки вступ до садочка це не тільки перший вихід дитини у суспільство, а ще й зіткнення з усім різноманіттям мікробів і вірусів, які оточують людину. У такому розумінні, вступ до садочка, по суті, є боцманським способом навчання плаванню. Оскільки «плавати» імунна система вчиться не одразу, то процес навчання дає слабинку, і дитина починає часто хворіти.

Чому діти при вступі до дитячого садочка часто хворіють?

Малюки починають контактувати з іншими дітками, рухова активність і розумова робота ставлять підвищенні вимоги до організму дитини, і якщо вона до таких значних змін у своєму житті не підготовлена, то погано адаптується у новому середовищі, часто хворіє, пропускає заняття.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Цей процес триває в одних малюків довше, в інших – швидше. Усе залежить від особливостей дитини. Однак те, що дитину потрібно адаптувати до нового соціального режиму – твердження однозначне.

Першочергова порада: мамам, які записали малюка у дошкільний заклад, краще не поспішати з виходом на роботу, адже ще невідомо, чи адаптується дитина до нових умов. Окрім того, спілкування зі значно більшою кількістю людей, ніж раніше, може призвести до того, що малюк почне частіше хворіти. Це тимчасове явище, але деякий час воно не даватиме увійти у нормальний робочим режим.

Необхідно також визначитися, у якому віці найкраще віддати малюка вихователям і няням. Дитячі психологи стверджують, що у віці двох-трьох років адаптація у малюка проходить більш плавно, психологічно він уже готовий до соціальних відносин з ровесниками. По-перше, малюк вже починає говорити і потребує співрозмовників, краще розуміє інших і краще висловлює свої почуття словами. У результаті він вчиться будувати відносини не тільки з близькими людьми, а й з чужими дорослими. Дитина може сказати про свої відчуття і не відчуває сорому від випадкових невдач. З ним легше всього налагодити контакт чужій людині. Трирічна дитина отримує задоволення від гри з однолітками, взаємодіє, тому що вчиться елементарним прийомам спілкування.

Але всі ми є особистостями, тому нові умови для деяких дітей можуть виявитися складними. Часто буває так, що малюк плаче і впирається. У такому випадку краще зробити перерву на декілька днів і не ламати дитячу психіку.Батьки повинні готувати дитину до змін.

Ось основні моменти,на які варто звернути увагу:

• Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий садок. Відведіть його туди, щоб він уявляв, що це таке.
• Коли ви йдете повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило – восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, – адже її прийняли у цей заклад.
• Поговоріть з дитиною, як з дорослим. Поясніть, що вона буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна бавитися, і що там є багато нових і цікавих іграшок.
• Розкажіть малюку, що «дорослі тьоті», з якими він там зустрінеться, також будуть бавитися з ним, а також - співати й танцювати з ним, читати книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.
• Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато – на свою роботу, мама – на свою, старший брат або сестра – до школи, а він – у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.
• Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, нянечкою. Обов’язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам’ятку, в якій перерахуйте: страви, продукти і ліки, що викликають алергію; номери телефонів для зв’язку з вами в екстрених випадках.
• Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий садок. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було заздалегідь обіцяно, – вона почуватиме себе впевненіше.
• Поступово, протягом літа, влаштовуйте режим дня дитини подібний до режиму у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання – не пізніше 7.30 ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з іграшкою. Вкладати дитину спати слід не пізніше 21 години.
• Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.
• Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи: «Я хочу пити», і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователю або няні.
• Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові, що вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому доведеться трохи почекати.
• Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.
• Познайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його думку про нових друзів.
• Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. У перші дні побудьте з ним якийсь час в дитячому садку, не йдіть відразу. А, прощаючись, обов’язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.
• Коли ваш син або донька вперше підуть в садок, не забудьте дати йому з собою свою улюблену іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.
• Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.
• На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про вихователів. Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Багато мам не може стримати власних емоцій, коли дитина плаче, однак краще їх не показувати або довірити татові відвести дитину в садок.
• Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого садка дитиною. Пам’ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

У САДОЧОК? З РАДІСТЮ!

Для малюка дитячий садок — це новий, ще невідомий простір, нове оточення і нові стосунки; потрапивши сюди, дитина змушена до всього пристосовуватися.

Перший тиждень перебування дитини в яслах проходить дуже емоційно, тому дорослим, тим, хто оточує дитину вдо­ма та у дитсадку, потрібно запастися терпінням. Найчастіше у такій ситуації батькам здається, що поведінка дитини рап­тово міняється — малюк стає вередливим, вечорами можуть бути несподівані істерики із приводу і безпідставні, скандали, що супроводжуються криком, плачем, киданням предметів і качанням на підлозі. Деякі батьки можуть хвилюватися, побачивши таку різку зміну в поведінці дитини, і звину­вачувати в цьому дошкільний заклад. Але причини в тому, що адаптація малюка до дитсадка — це великий стрес для дитини, її нерви напружені, тому потрібна розрядка. Крім того, в оточенні сторонніх дитина часто стримує негативні емоції, тому виливаються вони у присутності батьків лише ввечері вдома.

Середній термін адаптації дітей до ясел у нормі складає 7—10 днів.

Ступені адаптації

Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до до­шкільного закладу.

Легка (фізіологічна, природна) адаптація— поведінка дитини нормалізується протягом 10—15 днів. Дитина вливається в но­вий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли йде в дитячий садок.

Середня адаптація—поведінка дитини нормалізується протя­гом 15—30 днів. Малюк худне, хворіє, але не важко, без усклад­нень; більш-менш терпимо переносить «походи» в дитячий садок, може інколи недовго поплакати.

Важка патологічна адаптація— триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, аж до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви й вередування. Крім того малюк дуже часто хворіє (хвороба нерідко пов'язана з неба­жанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не граються.

Причини важкої адаптації

Причинами важкої адаптації до умов дошкільного закладу можуть бути:

• Несформованість позитивного настановлення на відвідування дошкільного закладу (буває, що діти взагалі нічого не знають про життя в дитячому садку, про те, що там на них чекає). Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування щодо майбутніх змін. Досить часто батьки співчутливо ставляться до того, що малюк має йти у дитсадок. Унаслідок такого ставлення дитина починає страждати, капризувати, відмовляється відвідувати ДНЗ. А інколи батьки навіть залякують дитину дитячим закладом. Важливо зазначити, що період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихователя, тому батьки мають позитивно налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.
• Несформованість навичок самообслуговування. Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути малюка, сповільнюючи таким чином формування в дитини необхідних практичних умінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почувають себе безпорадними та самотніми — вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом.
• Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками. Унаслідок цього з'являється недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.
• Відчуття дискомфорту, якщо режим удома і в садочку кардинально відмінний у часі та послідовності.

Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів дошкільного закладу. Врахування специфіки адаптаційного періоду допоможе не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже характер пережитих емоційних станів у ранньому віці впливає на успіхи й невдачі не тільки найближчого періоду шкільного життя, а й дорослого життя в майбутньому, оскільки емоційна пам'ять фіксує позитивний чи негативний досвід у тих уявленнях, образах та цінностях, що визначають стосунки дитини зі світом.

Показники адаптованостідитини раннього віку до ДНЗ:

• у дитини немає негативних емоцій (плачу, вередувань, негативних реакцій тощо);
• діяльність малюка відповідає віковим критеріям;
• дитина спокійно переходить від одного стану до іншого (від неспання до сну і навпаки), від одного виду діяльності до іншого;
• у дитини гарний апетит, глибокий спокійний сон;
• малюк бере активну участь у всіх режимних процесах, позитивно ставиться до них.

Дитина вперше відвідує дитячий садок

• Слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим Ви значно полегшите дитині процес звикання до садка.
• Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну, якщо не сподобається – не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше у цьому випадку – витримати характер і не піддаватися на провокації дитини.
• Поговоріть із дитиною так, щоб вона зрозуміла, що вже підросла і ходитиме до садка, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними.
• Не залишайте дитину одну в перші дні відвідування садка, побудьте з нею деякий час, на прогулянці, до обіду, у разі потреби – залиштесь на тиху годину.
• Дайте дитині у садок улюблену іграшку.
• Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини у сім’ї. Необхідно розширити коло близьких людей, які приводять дитину в садок: не лише мама, але й тато, сестра, дідусь, - це значно полегшить прощання.
• Налагодьте ефективний зворотній зв'язок із вихователем: повідомте педагога про індивідуальні особливості вашого малюка (розкажіть про особливості його характеру, як ви називаєте малюка вдома, як любить засинати, що любить їсти, які продукти харчування провокують алергію, тощо).
• Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
• Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування (одягатися й роздягатися, охайно складати свій одяг, їсти, правильно тримаючи ложку).
• Бережіть нервову систему дитини. Не можна залякувати дитину дитячим садком!

Щоб не сформувати у дитини поняття, що дитячий садок є своєрідним покаранням для неї, бажано уникати:

• розповіді в присутності дитини про недоліки дитячого садка, без акценту на приємних моментах;
• спроби навіяти ще маленькій дитині, що ходити до садка – обов’язок неприємний, але вона повинна, оскільки й дорослі ходять на роботу;
• обіцянки забрати додому раніше – як нагороди за добру поведінку.

Дитина плаче при розставанні з батьками. Що робити?

1. Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду(зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
2. Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння.
3. Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який "секрет" – навіть звичайний великий ґудзик)
4. Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, "секретне слово")
5. Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
6. Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)

Головне - будьте терплячі!

Підготовка дитини до дитячого садка.

1. Переконайтеся у власній впевненості, що дитячий садок необхідний для вашої сім’ї саме зараз. Дитина добре відчуває, коли батьки сумніваються в доцільності "Садівського" виховання. Будь-які ваші коливання вінл використовує для того, щоб чинити опір розлученню з батьками. Легше і швидше звикаються діти, у батьків яких немає альтернативи дитячому саду.
2. Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб маля пішло в дитячий садок. Наприклад: «Дитячий садок це такий красивий будинок, куди мами й тата приводять своїх малят. Я хочу, щоб ти познайомився і подружився з іншими дітьми і дорослими. У садку все пристосовано для дітей. Там маленькі столики і стільчики, маленькі ліжечка, маленькі раковини для вмивання, маленькі шафи, багато цікавих іграшок. Ти все зможеш розглянути, доторкнутись, пограти з цими речами. У саду діти їдять, гуляють, грають. Я дуже хочу піти на роботу, мені це цікаво. І я дуже хочу, щоб ти пішов в дитячий садок, щоб тобі теж було цікаво. Вранці я відведу тебе в садок, а увечері заберу. Ти мені розповіси, що у тебе було там цікавого, а я розповім тобі, що у мене цікавого на роботі. Багато мам і тат хотіли б відправити до цього садка своїх дітей, але беруть туди не всіх. Тобі пощастило, восени я почну водити тебе туди. Але нам потрібно підготуватися до цього. Купити всі необхідні речі, приготувати "радісну коробку", вивчити ім*я вихователів і правила дитячого садка.
3. Проходячи біля дитячого садка, з радістю нагадуйте дитині, як йому повезло — восени він зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і близьким у присутності маляти про свій успіх, говорить, що пишаєтесь своєю дитиною, адже її прийняли в дитячий садок.
4. Розкажіть дитині про режим дитячого садку: що, як і в якій послідовності, віна робитиме. Чим детальніше буде ваша розповідь і чим частіше ви її повторюватимете, тим спокійніше і упевненіше відчуватиме себе ваше дитя, коли піде в садок. Запитуйте у маляти, запам'ятав і він, що робитиме після прогулянки, куди складати свої речі, хто йому допомагатиме роздягатися, що він робитиме після обіду. Питаннями такого роду ви зможете проконтролювати, чи добре дитина запам'ятала послідовність подій. Малят лякає невідомість. Коли дитя бачить, що очікувана подія відбувається, як і було обіцяно, віна відчуває себе упевненіше.
5. Побалакайте з дитиної про можливі труднощі, до кого віна може звернутися за допомогою, як віна це зможе зробити, Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи: "Я хочу пити", і Ганна Миколаївна наллє тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це». Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на першу вимогу і так, як віна хоче. Поясніть, що в групі багато дітей і інколи її доведеться почекати своїй черзі. Ви можете сказати маляті: "Вихователь не зможе одягнути відразу всіх дітей, тобі доведеться трохи почекати». Спробуйте програти всі ці ситуації з дитям будинку. Наприклад, ви — вихователь, а ведмежа, за якого вам теж доведеться говорити, просить пити.
6. Приготуйте разом з дитиною «радісну коробку», складаючи туди недорогі речі. Це можуть бути невеликі іграшки, привабливі для вашого дитини і вже точно будуть радувати інших дітей, коробочки з вкладеними в них забавними предметами: красиві паперові серветки або латочки з тканини, приємні на дотик; книжки з малюнками. Можливо, ви вмієте складати орігамі, тоді сміливо відправляйте в «радісну коробку» паперового журавля або собачку. За літо ви наповните коробку. Тоді восени вранці вам простіше буде відправляти дитину в дитячий садок: з іграшкою веселіше йти і простіше зав'язати стосунки з іншими дітьми.
7. Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не віднімати іграшки; пропонувати свої іграшки, робити послуги іншим дітям.
8. Дитя звикне тим швидше, чим з великою кількістю дітей і дорослих зможе побудувати стосунки. Допоможіть йому в цьому. Познайомтеся з іншими батьками і їх дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашої дитини на ім*я.
9. Чи знаєте ви, що чим краще будуть ваші стосунки з вихователями та іншими батьками і їх дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
10. Будьте поблажливі і терпимі до інших. Досконалих людей немає. Проте, прояснювати ситуацію, що турбує вас, необхідно. Робіть це в м'якій формі або через фахівців. У присутності дитини уникайте критичних зауважень в адресу дитячого садку і його співробітників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садом.
11. В період адаптації емоційно підтримуйте дитину. Тепер ви проводите з ним менше часу. Компенсуйте це якістю спілкування. Частіше обіймайте дитину. Скажіть маляті: «Я знаю, що ти нудьгуєш без мене, що тобі буває страшно. Коли відбувається щось нове, завжди спочатку страшно, а потім звикаєшся і стає цікаво. Ти молодець, ти сміливий, я пишаюся тобою. У тебе все вийде».
12. Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, і йому простіше буде відпускати вас.
13. Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може потрібно до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани. Краще, якщо на цей період в сім'ї буде можливість підстроїтися до особливостей адаптації свого маляти.
14. Якщо через місяць ваша дитина ще не звикла до дитячого садука перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті з них, про які ви забули.
15. Якщо ви продовжуєте мати потребу у контакті з фахівцями, педагоги і психологи дитячого садка чекають вас! Як показує досвід, позитивний ефект має наступна практика введення дітей в групу дитячого саду з врахуванням прогнозу міри адаптації кожного дитяти.

"Домашні завдання"по адаптації до дитячого садка.

1. Необхідно відрегулювати спорожнення кишечника у дитяти, бажано в уранішні години і в домашніх умовах, інакше ця проблема може стати причиною комплексів у вашого маляти. Оптимальним часом для дефекації є час після сніданку (необхідно постаратися сформувати умовний рефлекс на дефекацію в один і той же час), коли активізується робота кишечника і максимально виражено просування їжі у напрямі до прямої кишки. Вранці дитяти треба будити з врахуванням часу на неквапливі відвідини туалету після сніданку. Добре також запропонувати йому до сніданку випити натщесерце стакан прохолодної води з додаванням 1- -2 ч. л. меду, варення або цукру - якщо на ці продукти у маляти немає алергії. Прохолодна вода також стимулює роботу кишечника. Для стимуляції дефекації в живлення дітей необхідно ввести продукти, дратівливі кишечник: підсушений чорний хліб, капусту, моркву, буряк, шпинат, кабачки, інжир, фініки, яблука, чорнослив, дині, персики, гарбуз, кефір, рослинні жири і збільшити кількість споживаної рідини до 1,5-2,0 л в день. З живлення дітей треба виключити продукти, що викликають замки: міцний чай, какао, шоколад, гранат, кизил, манну кашу. Обмежити слід чорницю, груші, густі супи, рис, борошняні вироби (білий хліб, піроги, млинці, печиво, макарони). Необхідно навчити дитяти користуватися туалетним папером - на той випадок, якщо спорожнення кишечника відбуватиметься в дитячому саду.
2. Маля повинне уміти самостійно мити руки з милом і сякати в носову хустку.

Дорогою до садочку Вранці батьки поспішають на роботу,а діти — ні...

Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка, навіть якщо він розташований поруч з будинком, є неабияою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?

Вранці малюки, які не виспалися, вередують,батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу д о дитячогосадка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?

Якщо ваша дитина ще зовсім маленька,ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься позаду вас — влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (калюжі ,кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.

У дитини кепський настрій— розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

Повторюйтевивченіздитиноювіршики,співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчують­ся на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно — зате весело!

Якщовамдоведетьсятривалийчасйтипішки,можна вико­ристовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Нап­риклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.

Дорогою можна закріпляти з дитиноюнабуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад, зелений, і називає предмети тільки цього кольору. За кілька днів — жовтий тощо.

За нагоди можна пограти з дитиноюу «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.

Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинців очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування, а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.

Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад «Руда, хитра... (не відгадав — продовжуйте далі) живе в лісі,за зайцями ганяється».

Поради для батьків майбутнього першокласника

· Не ставтеся до дитини як до маленької. Давайте їй посильну роботу вдома, ви­значте коло її обов'язків. Робіть це м’яко: «Ти в нас уже дорослий, ми можемо тобі довірити помити посуд».

· Визначте загальні інтереси вашої сім'ї. Це може бути як спільний перегляд мультфільмів, так ї розв’язання життєвих ситуацій, обговорення сімейних проблем.

· Залучайте дитину до економічних справ родини. Поступово привчайте її порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті. Наприклад, дайте гроші на хліб і морозиво, коментуючи ціну на той і на той товар.

· Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності сторонніх осіб. На скарги на дитину інших у її присутності скажіть: «Дякую, ми обов’язково по­говоримо на цю тему».

· Навчіть дитину ділитися своїми проблемами, обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся думкою ди­тини — лише так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

· Намагайтеся якомога частіше говорити з дитиною, розвиток мовлення — це запорука успішного навчання.

· Відповідайте на кожне запитання дитини, лише так її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

· Намагайтеся дивитися на світ очима вашої дитини, адже бачити світ очима ін­шого — основа взаєморозуміння.

· Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те,що щось не виходить, скажіть: «Вийде обов’язково, потрібно лише ще раз спробувати. Якщо тобі буде потріб­на моя допомога, я охоче тобі допоможу».

· Формуйте високий рівень домагань. І вірте, що ваша дитина зможе все, по­трібно лише їй допомогти. Хваліть малюка словом, усмішкою, ласкою.

· Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Завжди пояснюйте причи­ни своїх вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

· Любіть дитину, знаходьте радість у спілкуванні з нею.

· Ваша повага до дитини — фундамент шанобливого ставлення дитини до вас у майбутньому.

Cтрахи перед школою

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів,які охоплюють їх перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати? Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ:ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.

6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

СТРАХ ДРУГИЙ:ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ:ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
• краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;
• якщо школа висувае такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи. Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про:

• педагогічний колектив;
• типи і види реалізованих навчальних програм;
• особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;
• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;
• технічне та методичне оснащення навчальних класів;
• традиції школи, її випускників;
• додаткові навчальні послуги;
• ставлення до дітей;
• стягнення з батьків оплати;
• медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ:ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П'ЯТИЙ:АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.

2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.

3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. До речі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.

7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.

СТРАХ ВОСЬМИЙ:ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленйких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має ї бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.

Про що мають пам’ятати батьки під час вступу дитини до 1-го класу?

Вступ дитини до 1-го класу є процесом доволі складним для всіх його учасників, насамперед для дитини. Для дошкільників це апріорі стресогенна ситуація. Адже вони йдуть до нового закладу, де багато нових дорослих. Ситуацію загострюють і батьки, які мало не щодня говорять про школу, вступ, труднощі, майбутнє, що по­стає перед дитиною похмурим і тривожним. Усе це не додає дитині впевненості.

Хвилювання батьків пов'язані з вибором навчального закладу, із процесом прийманням, а також з їхньою дитиною — її вміннями, знаннями, можливостями тощо. Однак насамперед батьків мали б непокоїти здоров'я дитини, її переживання з приводу майбутнього навчання в школі та батьківських очікувань. Дитина від батьків че­кає підтримки, прийняття, розуміння і любові. Тож як має бути ор­ганізований процес приймання дітей до 1-го класу? На що батьки мають звернути увагу насамперед? Як вони мають поставитися до цієї події?

Приймання дітей до 1-го класу має бути організовано з дотри­манням правил, які визначені нормативними документами та особ­ливостями розвитку дитини шостого року життя.

Нормативні документи, що визначають правила приймання дитини до 1-го класу

Правила приймання дитини до 1-го класу загальноосвітньо­го навчального закладу передусім визначено Законом України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-ХІУ (далі — Закон про середню освіту).

Зокрема, пунктом 7 статті 18 Закону про середню освіту забо­роняється перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій, ліцеїв, коле­гіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) На виконання Закону про середню освіту з метою забезпечення права на освіту та належну організацію і проведення приймання ді­тей до 1-го класу Міністерство освіти і науки України видало наказ «Про прийом дітей до 1 класу загальноосвітніх навчальних закла­дів» від 07.04.2005 № 204 [далі — Наказ про прийом дітей до 1 кла­су], яким затверджено технологію приймання дитини до 1-го класу. У пункті 2 Наказу про прийом дітей до 1 класу вказано, що прийман­ня дітей до 1 класу загальноосвітнього навчального закладу (крім спеціалізованого) здійснюється на безконкурсній основі, як прави­ло, відповідно до території обслуговування.

У разі вступу дитини до 1-го класу спеціалізованого навчально­го закладу, її приймання здійснюється відповідно до Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гім­назій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 19.06.2003 № 389 (і далі — Інструкція).

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції конкурсне приймання дітей, які вступають до 1-го класу спеціалізованої школи (школи-інтернату), проводиться у терміни, визначені навчальним закладом, у формі спів­бесіди з дитиною в присутності її батьків або осіб, які їх замінюють.

Згідно з пунктом 3.2 Інструкції співбесіда з дитиною, яка всту­пає до 1-го класу спеціалізованої школи (школи-інтернату), повинна включати виконання спеціальних діагностичних завдань для пере­вірки рівня загального розвитку дитини, її функціональної готов­ності до систематичного навчання та здатності до вивчення дис­циплін відповідно до спеціалізації закладу. Такі завдання розробляє педагогічна комісія на основі матеріалів, запропонованих центрами практичної психології і соціальної роботи (психологічними служ­бами), затверджує директор навчального закладу за погоджен­ням з відповідним органом управління освітою. Не допускається перевірка знань та умінь дитини понад обсяги державних вимог на­вчально-виховних програм дошкільного навчального закладу.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції чисельність педагогічної комісії для співбесіди з дитиною, яка вступає до 1-го класу спеціа­лізованої школи (школи-інтернату), не може перевищувати трьох осіб, включаючи практичного психолога. Чисельність педагогічної комісії, що здійснює конкурсне приймання до спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, установлюється засновником (власником). Цим самим пунктом встановлено і тривалість співбесіди — вона не має тривати більше ніж 3О хв.

Позиція та завдання батьків

Перехід дитини з дошкільного навчального закладу до загально­освітнього, від ролі «дошкільника» до ролі «школяра» — важливий етап у житті дитини. Процедура приймання дитини до 1-го кла­су, зокрема її стресовий характер, визначає ставлення дитини до школи не лише напередодні та на початку навчання в 1-му класі, а й упродовж усіх років навчання. Тож основним завданням батьків є створення сприятливих умов для розвитку дитини. Батькам майбутніх першокласників доцільнодотримуватися такої моделі поведінки:

• у жодному разі не можна лякати дитину школою, трудно­щами навчання та процедурою приймання до 1-го класу;

• необхідно наголошувати на вміннях дитини, її досягнен­нях та вправності;

• варто налаштовувати дитину на пересічність процеду­ри приймання (життя не закінчиться, якщо в неї щось не вийде);

• треба заохочувати дитину до пізнання нового, стимулюва­ти та підтримувати її ініціативу щодо цього.

Напередодні проведення співбесіди дитині варто розповісти про те, як це відбуватиметься. Основне завдання батьків під час та­кої розмови — запевнити дитину, що вони будуть поруч, за потреби допоможуть їй. Мета розмови — скласти для дитини певний план проходження співбесіди.

Ти вже знаєш, що ми підемо записуватися до школи. Коли ми за­йдемо до кабінету, ти привітаєшся з усіма присутніми. Гадаю, учителі захочуть із тобою поговорити, дізнатися, як ти вправно рахуєш і читаєш, тож будь уважним. Думаю, там буде цікаво — дізнаємося щось нове. Пам'ятаєш, що якщо щось не почуєш — треба ввічливо перепитати. Я впевнена, що ти з усім впораєшся. А я буду поруч із тобою...

Під час такої розмови дитина передусім має впевнитися, щоїї люблять, що батьки (чи хтось один із батьків) будуть поруч — не залишать її саму з незнайомими людьми. Також у неї формуєтьсяуявленнящодо того, як відбуватиметься процедура приймання, іщо вона має робити,наприклад:

• коли зайдуть із мамою до кабінету привітатися;

• коли вчитель звертатиметься до неї — слухати уважно;

• коли вчитель запропонує завдання — виконати його;

• якщо не почула щось — ввічливо перепитати.

Батькам важливо пам'ятати, що шестирічний дошкільник живе «тут і тепер», тому може переносити ситуативні форми привітання чи звертання в інші умови або ділитися нещодавнім досвідом, коли це недоречно. Якщо батьки схильні перейматися через кожне сказа­не дитиною слово, соромити її за це, тоді їм варто проговорити для дитини можливі форми привітання, звертання, прохання тощо, які, на їхній погляд, є прийнятними.

Дениса повели записувати до школи через тиждень після Вели­кодня. Яскраве свято захопило хлопчика, і коли вчитель привіта­лася з ним, у відповідь почула: «Христос воскрес!». Після такого привітання бабусятиждень оговтувалася і картала онука за те, що він так недоречно привітався.

Отримавши результати співбесіди та рекомендації, батьки мають усвідомити, що рекомендації насамперед надані їм, і саме вони відповідальні за їх виконання чи дотримання. Дитина має відчувати підтримку батьків, їхнє розуміння її переживань, страхів і тривог. Мудрі батьки мають розвіяти страхи дитини, а не пригнічувати її ще й своїми.

Батькам варто доброзичливо пояснити дитині помилки її поведінки. Вона має зрозуміти, що батьки не сердяться на неї че­рез її вчинки.

Виконавши чергове завдання, дівчинка почула від педагога: «Дуже добре. Це було останнє завдання». Відтак дівчинка вста­ла, швиденько підійшла до мами, взяла її за руку і попрямувала до виходу. Педагог зупинив дитину і вказав їй на те, що вона не попрощалася. А вдома відбулася така розмова мами з донькою: «Я розумію, чому ти не попрощалася, коли ми йшли з кабінету. Ти переймалася через те, щоб все виконати правильно, і сто­милася, а тому побігла швиденько до дверей. А ще ти, напевно, трішки боялася, бо всі навкруги були чужими. Я б теж боялася і поглядала б постійно на свою маму. Та це нічого. Згодом ти на­вчишся правильно поводитися. Усі хвилюються, коли роблять щось уперше».

Насамперед батьки мають налаштувати себе на вступ ди­тини до школи. Маленька дитина залежить від найближчих до­рослих, тобто батьків, і схильна відчувати та наслідувати їхні пе­реживання. Поведінка батьків є зразком для поведінки дитини. І якщо мама постійно смикає дитину, поправляючи її одяг, роблячи зауваження щодо її постави чи манер, вдесяте запитує, чи не потріб­но дитині в туалет, або ж щохвилини повторює, як вона хвилюється, то дитина робить висновок, що хвилюватися — це правильно. Тож саме батьки мають не хвилюватися, бо що більше вони хвилюються, то більше хвилюється і переживає їхня дитина.

Пам'ятаючи про особливості сприймання дитиною своїх батьків і їхнього ставлення до чогось, батьки мають уникати та­ких висловів під час спілкування з дитиною: «Не хвилюйся», «Смі­ливіше!», «Чого ти зніяковів?». Подібні фрази акцентують увагу дитини на проблемі, і дитина знову робить парадоксальний для до­рослих висновок: «Якщо мама це бачить і говорить про це — отже, я правильно роблю. Треба боятися (хвилюватися, ніяковіти тощо)». І дитина ще більше тремтить та замикається в собі. Тож «бачити» батьки мають лише хороше, спрямовуючи поведінку дитини в бажа­не русло.

Питання вступу дитини до школи постає перед батьками задов­го до дня вступу. І передусім це питання вибору навчального закла­ду. Обирати варто вчителя, до якого піде дитина в 1-й клас. Адже його особистість є визначальною щодо сприймання дитиною школи та її ставлення до навчання.

Не варто розглядати школу і навчання дитини як засіб піднят­тя чи утримання свого статусу в очах друзів, знайомих, сусідів, ро­дичів тощо. Школа, у якій навчатиметься дитина, є питанням не пре­стижу батьків, а їхньої відповідальності та тяжкої праці, особливо в 1-му класі і в початковій школі, коли дитина лише вчиться вчитися. Відповідальність насамперед полягає у збереженні здоров'я дитини. Примарні батьківські міркування щодо свого статусу в жодному разі не мають впливати на здоров'я дитини.Від того, як педагогічні працівники школи проводять приймання дитини, організовують процедуру приймання, ставляться до дитини та батьків, здебільшого залежить те, як почуватиметься дитина в школі, як учителі ставитимуться до учнів і батьків тощо. Тож батькам варто не лише концентрувати увагу на своїй дитині, а й звертати увагу на певні нюанси проведення процедури при­ймання, зокрема на:

• заборону на присутність батьків під час процедури при­ймання. Батьки неодмінно мають бути присутніми, це обов'язкове правило, а не спеціальний дозвіл керівництва навчального закладу;

• спосіб представлення педагогічними працівниками себе та звертання до дитини;

• привітність і доброзичливість педагогічних працівників, зокрема вербальні та невербальні характеристики їхньої поведінки;

• оцінні судження щодо дитини, її відповідей, особливостей виконання нею завдання. Такі судження є недопустимими;

• доцільність складу членів конкурсної комісії. Наприклад, кожен педагог перевіряє певні вміння дитини: читати, ра­хувати тощо;

• тривалість процедури — педагогічні працівники мають враховувати вікові особливості працездатності старшого дошкільника, особливо стресогенність ситуації. Загальна тривалість співбесіди — 35-45 хв., із яких фактична робота з дитиною становить 20-30 хв., а 10-15 хв. триває розмова з батьками щодо перебігу обстеження, його результатів та надання рекомендацій;

• ставлення педагогічних працівників до уточнювальних запитань батьків, прохання надати рекомендації, а також їхню реакцію щодо висловлених батьками зауважень, не­вдоволень тощо.

Психологічна готовність до систематичного навчання у школі

Щоб першокласники навчалися легко та вправно, батьки мають розуміти різницю між «готовністю» до школи і «підготовкою» до неї.

Підготовка дитини до школи — це озброєння дитини певними знання та вміннями, здебільшого з читання, лічби, письма, англій­ської мови. Однак наявність знань не визначає інтелектуальний роз­виток дитини. Рівень інтелектуального розвитку дитини залежить від її вміння користуватися наявними знаннями, застосовувати їх у нових обставинах.

Також «підготовка до школи» містить здоров'язберігаючі за­вдання, зокрема поступове звикання дитини до режиму дня, відповід­но до якого вона житиме, починаючи з 1-го вересня. Майбутній першо­класник, який звик прокидатися опівдні, навряд чи буде радий вставати о сьомій ранку. І чи зможе він зберегти працездатність упродовж дня? Щоб дитина була працездатною, могла утримувати увагу на тому, про що говорить учитель, батьки заздалегідь мають подбати про це.

Психологічна готовність до навчання у школі — рівень пси­хічного розвитку дитини, достатній для освоєння шкільної програ­ми в умовах навчання в колективі однолітків. За умови сформова­ної психологічної готовності дитини до систематичного навчання у школі, навіть у разі відсутності певних знань чи вмінь, низького рівня володіння ними, дитині буде нескладно опанувати «шкіль­ну науку». Адже вона налаштована на зміни у своєму статусі, готова стати школярем, тому приймає вимоги до такого статусу як вимоги до себе.

Рівень актуального розвитку дитини має бути таким, щоб про­грама навчання відповідала зоні її найближчого розвитку. Зону найближчого розвитку визначають за тим, чого дитина може досягти в співпраці з дорослим, а без його допомоги виконати не може. Спів­працю в такому разі розуміють дуже загально: від запитання-підказки до прямої демонстрації розв'язання завдання.

Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини нижчий, ніж потрібно для засвоєння навчальної програми у школі, то дитина є психологічно неготовою до навчання у школі, тому що не зможе за­своювати програмний матеріал у необхідному темпі й одразу потра­пить до категорії неуспішних школярів.

Психологічна готовність до систематичного навчання в шко­лі — це комплексний показник, що дає змогу прогнозувати успіш­ність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готов­ність до систематичного навчання у школі містить такі складові:

• мотиваційна готовність до навчання у школі або наявність навчальної мотивації;
• певний рівень розвитку довільної поведінки, що даватиме школяреві можливість виконувати вимоги педагога;
• певний рівень інтелектуального розвитку, що передбачає відповідний рівень розвитку мисленнєвих операцій.

Психологічна готовність до навчання у школі полягає не в тому, щоб у дитини на момент вступу до школи сформувалися психологіч­ні риси, притаманні школяреві. Такі риси можуть кристалізувати­ся лише під час навчання у школі під впливом властивих дитині умов життя і діяльності. Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є такі передумови:

• сприймання дитиною навчання у школі як «сходинки» до дорослості;
• наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів;
• уміння певною мірою контролювати свою поведінку.

Сформованість у дитини психологічної готовності до система­тичного шкільного навчання є однаково важливою і для дитини, яка навчатиметься в звичайному загальноосвітньому навчальному за­кладі, і для дитини, яка вступає на конкурсній основі до спеціалізо­ваного навчального закладу.

Формуємо готовність дитини до школи вдома

Визначальним у понятті «психологічна готовність» є система­тичне навчання. Адже організоване навчання в дошкільному віці здебільшого зорієнтоване на інтереси дитини,її зацікавленість та включеність у роботу, а тому може бути змінено чи перенесено. Навчання у школі є систематичним не лише щодо організації науко­вого матеріалу а й щодо побутових процесів навчання — упродовж робочого тижня і кількох годин поспіль. Навчання у школі не перед­бачає дитячих «не хочу» чи «не буду». Дитина має вчитися, а отже, прийняти правила навчання у школі.

Школа — це система суто зовнішніх правил, до яких має призвичаїтися дитина. Із-поміж них такі:

• приходити до школи в чітко визначений час;
• заходити до класу після дзвінка на урок;
• бути в класі, доки триває урок;
• виконувати всі вказівки вчителя.

Саме вчитель для дитини уособлює зовнішні шкільні правила і встановлює свої. Наприклад, дехто з учителів спокійно ставиться до «розмов» під час уроку — вміє керувати цим процесом, зупиняти, підтримувати та спрямовувати його.

А дехто, навпаки вимагає абсолютної покірності.

Основним моментом формування готовності дитини до школи, якому батьки мають приділити особливу увагу і який, власне, визна­чає психологічну готовність — це рівень сформованості довільності поведінки і психічних процесів дитини. Зокрема, ДОВІЛЬНІСТЬ проявляється на відповідному рівні психічної активності, концентрації уваги, рівні сформованості таких умінь, як:

• працювати зосереджено впродовж певного часу;
• діяти за словесною інструкцією дорослого;діяти в заданому темпі.

Під час вступу до школи батьки інколи забувають про найпрості­ше завдання, яке може відіграти вирішальну роль в уявленнях педаго­гічних працівників про дитину, її розвиток, батьків, виховання тощо.

ПОВЧАЛЬНІ МУЛЬТФІЛЬМИ ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ

БАЛАКУЧЕ КУРЧА https://youtu.be/jSNZpmRpNWA

Не треба ображати друзів

https://youtu.be/sIe-QK83RYQ

ЯКИЙ ДРУГ СПРАВЖНІЙ https://youtu.be/TAbmgJYI8pE

Пережити з дитиною негаразди війни

Короткі поради щодо виживання для цивільних осіб в умовах військового стресу

У той час як вирує українська війна, незліченну кількість мирних жителів зазнають обстрілів, бомбардування, переселення, загибелі людей та інших негараздів, пов'язаних з війною.

Хоча багато відомо про пізні психологічні наслідки травматичного впливу, для більшості цивільних осіб зараз стоїть завдання успішно пережити скруту та жахи будь-якого рівня, яких вони зазнають; ефективно захистити себе та оточуючих і зрештою вийти переможцями та мінімізувати втрати від війни.

Розглянемо прості поради щодо виживання.

Ми почнемо з визначення військового стресу та його численних аспектів, розглянемо успішні та менш успішні способи пом'якшення стресу від війни, намітимо критичні аспекти життя, з якими необхідно справлятись під час війни, та запропонуємо простий інструмент самооцінки своїх досягнень та стійкості.

I. Військовий стрес

Військовий стрес має безліч різних конфігурацій: - від стресового впливу новин про війну по телебаченню, або чуток, по мірі їх появи, до втрати близьких, руйнувань, вимушеного переселення, нестачі харчів, насилля та жорстокості, смерті та зруйнованих долей.

Усі фактори військового стресу мають дещо спільне та призводять до:• Великих, несподіваних та неминучих змін у житті;• Втрати різних типів: втрати життя, безпеки, приналежності, соціального положення та статусу, продовольчої безпеки.• Невизначеності щодо того, що відбувається, де взяти їжу, що відбувається з близькими, чим можуть закінчитися бойові дії• Непередбачуваності щодо свого коротко та довготривалого існування, щодо наступних подій, щодо правил, положень та очікуваної поведінки вороже настроєних інших• Вплив гротескних сцен смерті та руйнувань або через особистий досвід або через засоби масової інформації. Вплив страждань, голоду, холоду.

Хоча цей список справді лякає, особливо коли війна починається в раніше мирному суспільстві, ми не повинні бути паралізовані ним: люди не реагують на стрес пасивно — вони негайно починають чинити опір, пристосовуються і отримують ту міру контролю, над військовими подіями та наслідками, яка можлива. Матері заспокоюють немовлят і задобрюють дітей, люди швидко намагаються отримати інформацію (про джерела їжі, безпеки, шляхи порятунку), а товариства швидко гасять пожежі та доставляють постраждалих до лікувальних закладів.

Все це відбувається без наказу, спонтанно і завжди: природа людини бути стійкою і справлятися. Де б ви не були і що б з вами не трапилося, у вас негайно виникне реакція, яка частіше за все допоможе вам і вашим оточуючим. Стійкість та вміння справлятися з труднощами закладені у наших генах.

Тим не менш, фактори стресу через війну можуть призвести до непереборних втрат і проблем, люди можуть запанікувати, втратити орієнтацію в часі і просторі, піддатися сильним емоціям або бути паралізованими страхом. Таким чином, хоча в кожному з нас є насіння стійкості, це насіння іноді потрібно вирощувати, активувати, захищати та підтримувати діями, рішеннями та надією.

Мета таких зусиль— «збільшити дистанцію між стресом та дистресом». Іншими словами, такі зусилля повинні допомогти нам мінімізувати вплив факторів військового стресу на нашу поведінку і оптимізувати виживання.

ІІ. Як люди переживають катастрофічний стрес?

Хоча на це питання немає однозначної відповіді — оскільки катастрофічний стрес включає незліченну кількість способів впливу та потреб виживання — деякі загальні проте, корисні та дієві положення наведені нижче.

• Люди переживають катастрофічний стрес, швидко пристосовуючись до будь-якої ситуації, з якою стикаються. Справді, в це складно повірити, що в нас раптом забирають мирне життя, постійну роботу та безпечні будинки. Ми можемо провести все життя, шкодуючи, турбуючись або розпалюючи гнів з приводу того, що ми втратили, і жаху, який ми бачили (хоча більшість із нас цього не побачать), але зараз не вдалий час, щоб зациклюватися на всьому цьому. В даний час ми знаходимося в новій ситуації, стикаємося з новими викликами, у нас інші потреби і, найголовніше, ми тепер такі ж розумні та досвідчені, як і раніше, як стійкі борці за життя.• Таким чином, незважаючи на те, що у нас все відібрали, в нас все ще є ми самі – і друзі, члени сім'ї та просто інші люди, які нас підтримують. Таким чином, ми відразу починаємо інформувати себе, захищати себе (і своїх близьких), орієнтуватися, оцінювати ресурси, розглядати альтернативи та приймати рішення.• Звичайно, наші варіанти вибору, ймовірно, обмежені, невизначені і, зрештою, небезпечні, але в міру того, як ми вчимося і формуємо образ – чи карту – нашої нової реальності – якою б катастрофічною вона не була (наприклад, зараз ми їдемо в машині, рятуючись від бойових дій у напрямку кордону) ми знову боремося за виживання, а не морально розбиті подіями.• І чим більш реалістичними ми стаємо, тим краще ми зіставляємо наші очікування з тим, що пропонує нова реальність нині – і коли звісно не всі наші очікування, але деякі з них – виправдовуються (наприклад «Я знайшов молоко в бакалійній лавці». «Люди будуть показувати шлях до наступного селища»), ми стикаємося з низкою успіхів, а не просто невдач.• І просто під тиском ми часто приходимо до розуміння того, наскільки важливе для нас наше життя – і життя тих, хто нам небайдужий, і – за першої ж нагоди – чи то в першому теплому прихистку, ми святкуємо життя.• Так, страх неминучий на війні, але одна річ, коли страх домінує, а інша — домінувати над страхом або, принаймні, не дозволяти йому керувати нашою поведінкою. Безкінечна кількість досліджень показує, що крайній ступінь страху недовговічний (ми просто виснажуємо нашу здатність виробляти необхідний «адреналін»), так що ми можемо і повинні очікувати, що страх минущий і дуже часто змінюється непокорою і рішучістю.

III. Тож, на що нам потрібно звернути увагу?

•Інформація:бути в курсі події — основа виживання в умовах стресу війни. Іноді це може спасти життя. В інших випадках це дозволяє оцінити ризики та захист. Точність та надійність інформації мають вирішальне значення, у той час як перебільшена чи спотворена інформація є токсичною. Звертайте увагу на джерела, достовірність, правдоподобність і, саме головне, використовуйте те, що ви сприймаєте самі, і довіряйте власному аналізу та власній інтерпретації інформації.•Безпека:тут мало що додати. Залишайтеся в безпеці — іноді це марна порада, тому що ви можете зіткнутися з небезпечними ситуаціями та планувати ризиковані дії. Впевніться, що ризик, на який вам, можливо, доведеться піти, виправданий, враховує вашу ціль виживання та потребу в дії. Спілкуйтесь з іншими, щоб навчатись їх власній оцінці безпеки, і дотримуйтесь правил та порад, наданих довірними джерелами інформації.•Рутина:Рано чи пізно ви опинитесь в безпеці або вирішите залишитися там, де знаходитесь. Що б не сталося, намагайтесь встановити розпорядок дня, включаючи сон (і допомогу в потребі сну для близької людини), прийом їжі в певний час, управління споживанням інформації (прослуховування поганих новин весь день не допомагає) і регулярно комунікуйте з близькими людьми, які не з вами. Бути дезорганізованим і дозволити стресу і тривозі оволодіти всією вашою свідомістю не є помічним. Зберігайте організованість і спокій, наскільки дозвольте ситуація. Допомагайте і заспокоюйте оточуючим. Раптова військова ситуація часом може здаватися хаотичною, проте відчуття хаосу завжди минає, і краще дати відсіч обставинам, використовуючи всі свої психічні ресурси.•Ресурси.Один із уроків ведення війни полягає в тому, як мало нам насправді потрібно, щоб вижити та наново освоїти наше нове життя. В рамках такої нової адаптації переконайтеся, що ви зберігаєте критичні ресурси та знаєте, як знайти такі ресурси, коли вони виснажуються – від їжі до зарядки мобільного телефону. Психологічні ресурси включають спілкування з близькими і збереження людяної, виваженої і добродушної позиції, незважаючи на весь цей жах навколо нас.•Оцінка, планування та прогнозування.Недооціненим атрибутом мирного часу є те, що життя є досить стабільним, в значній мірі передбачуваним і не вимагає щоденної переоцінки та планування. Військові ситуації змушують нас пристосовуватись і часто робити переоцінку нашої ситуації, калібрувати наші прогнози відповідно до того, чого ми можемо реально досягти, та планувати в умовах великої невизначеності. Коли ви очікуєте того, що може бути реально досягнуто (наприклад, отримання їжі, подорож до пункту призначення, отримання новин від родичів, розрада дітей), кожне досягнення стає маленькою перемогою, і замість того, щоб постійно програвати, ви постійно досягаєте - що є благословенням.•Зв’язки прихильності:Під час війни те, що відбувається з улюбленими людьми – сім'єю, друзями чи коханими, часто так само важливе з психологічного погляду, як і те, що відбувається з вами. Ми часто розуміємо, що ми не просто індивідууми, а скоріше пов'язані мережею зв'язків і уподобань, які часом підтримують у нас життя, а часом наповнюють наші серця сумнівами та занепокоєнням. Наскільки це можливо, залишайтеся разом з тими, кого ви любите і про кого дбаєте. При розлуці переконайтеся, що ви знайшли способи надіслати свої новини та дізнатися, де знаходяться інші. Ви можете перетнути весь континент, рятуючись від бід, але ваші зв'язки та стосунки завжди будуть з вами - так що переконайтеся, що ви дбаєте про них, надсилайте свої новини навіть у розпал терміновості. Ви не можете розраховувати на те що поборете війну самотужки.• Люди навколо нас: те саме стосується і людей навколо нас, які багато часу допомагають, рятують, орієнтують і поділяють ваші почуття. На війні ніщо більше не допомагає, ніж допомога іншим.

IV. І як ми дізнаємося, що у нас все гаразд?

Хто знає, де і як війна вплине на кожного з нас і що може бути найбільш вдалим способом впоратися з ситуаціями, забезпечити безпеку, здійснити плани та успішно вижити? Ми добре справляємося, тобто наші стратегії подолання ефективні, коли:• ми ефективно робимо все, що потрібно – знаходимо їжу, знаходимо транспорт чи пишемо нотатки, документуючи наші нові реалії.• навіть незважаючи на те, що іноді ми можемо бути переповнені емоціями, ми не повністю знаходимось під впливом власних емоції (сум, паніка, страх, гнів).• Хоча деякі з наших розрахунків могли бути хибними, а наші плани та спроби дій не принесли плодів, ми не повинні себе марно звинувачувати, а повинні зберігати позитивне уявлення про те, хто ми є і за що ми стоїмо.• Нарешті, ми зберігаємо здатність відчувати теплоту та значущість наших контактів з іншими, тобто посміхатися гарним жартам, обіймати та леститись до своїх близьких, відчувати їхню теплоту та ніжність. Якщо це те, в чому ми знаходимося, то, незалежно від географії та переміщення, у нас все гаразд, і, коли сувора зима війни закінчиться, ми вийдемо назовні — можливо, зі шрамами, — але не з ранами, що кровоточать. Мир дає нам обґрунтоване виживання. Війна пропонує гідне виживання і його можна отримати всередині нас.

---

---

---

Як піклуватись про себе та оточуючих під час складних часів

---

ЯК ПОДАЛАТИ ТРИВОЖНІСТЬ

1. Проаналізуйте новини та об’єктивно оцініть, наскільки загроза реальна для вас та ваших
2. Продумайте план дій у надзвичайній ситуації. Обговоріть його з рідними та домовтеся, як діятимете
3. Займіться фізкультурою, виконайте дихальні вправи, погуляйте на свіжому повітрі чи пожуйте жувальну гумку. Концентрація на відчуттях тіла відволіче від тривожних думок
4. Виконайте побутові завдання та приділіть час хобі. Наприклад, помийте посуд, приберіть оселю, помалюйте тощо
5. Заплющте очі та порахуйте в голос або про себе до 10, 20, 100, поки не відчуєте, що заспокоїлися. Коли рахуватимете, сконцентруйтеся на цифрах
6. Перегляньте кількість порцій кави на день, якщо від кави тривожність посилюється
7. Подивіться комедійний кінофільм. Сміх вивільняє дофамін і зменшує рівень кортизолу
8. Уявіть себе в безпечному і приємному місці, наприклад на пляжі. Пригадайте, як добре ходити по піску, слухати звук хвиль та ніжитися на сонці
9. Поділіться з близькими людьми своїми переживаннями та страхами. Коли проговорюєте проблему вголос, по-іншому її сприймаєте
10. Поговоріть із дитиною, якщо вона тривожиться. Розкажіть про тривожні події уформаті казки про боротьбу добра і зла. Запропонуйте уявити тривожність як персонажа, вигадати їй смішне прізвисько, намалювати на папері та викинути

---

Як безпечно пережити воєнний час?

Війна є важким випробуванням для кожного з нас. У цей лихоліття нас постійно переслідують стреси, тривога, втома, почуття нетерпіння. Ми іноді відчуваємо, що сили покинули нас і це може вплинути на наше навчання, роботу та життя вдома. На цій сторінці ви дізнаєтесь кілька правил, які допоможуть вам успішно подолати цю стресову ситуацію. Ці правила, звичайно, не в змозі змінити політичну реальність, але вони можуть змінити ваше життя і допомогти вам спокійно пережити воєнний час чи інші не менш стресові ситуації. Дотримуючись цих нескладних правил, ви станете спокійнішим і сильнішим за духом і тілом.

Дотримуйтесь заведеного порядку життя- Звичайне розмірене життя створює острівець безпеки в океані небезпек і бур. Зберігаючи заведений розпорядок дня, ви демонструєте собі та оточуючим, що ви сильні та життєздатні. При цьому ви заявляєте, що продовжуєте жити і сподіватися попри все.

Дотримуйтесь режимуздорового харчування, займайтеся спортом та висипайтеся – У здоровому тілі – здоровий дух. Слідкуйте за своїм здоров'ям, і це допоможе вам успішно пережити лихоліття, не долаючи додаткових проблем.

Виконуйте вправи на розслаблення– Щоденні вправи на розслаблення допоможуть вам подолати стрес і потяг повсякденного життя. Чим регулярніше ви їх робите, тим краще навчитеся розслаблятися і підтримувати природний баланс в організмі. Все це безпосередньо впливає на настрій і душевний спокій. Спробуйте вправлятися кілька хвилин один-два рази на день.

Говоріть про свої почуття з близькими людьми– Почуття подібні до килимів – і ті, й інші потребують догляду та періодичного провітрювання. Якщо ви поділитеся своїми почуттями та переживаннями, то ви знімете з себе їхній тягар і подивіться на них по-новому. Більше того, ви можете з подивом виявити, що й інші люди відчувають те саме, що й ви.

Допомагайте іншим– це можуть бути батьки, діти або друзі, яким потрібно трохи участі чи підтримки. Ви також можете зайнятися добровольчою діяльністю в організації, яка вам подобається. Допомагаючи людям, що оточують вас, ви відчуєте себе набагато краще. Крім того, ви зможете довести собі, що у вас достатньо сил для того, щоб самому впоратися із ситуацією та надати допомогу іншим.

Виділіть час для улюблених занять– Щодня виділяйте час на те, що ви любите: заняття спортом чи мистецтвом, музика, читання, походи та багато іншого. Це допоможе вам відволіктися від важкої реальності і пам'ятати про те, що навіть у важкі часи можна знайти оазис, який зробить життя кращим.

---

---

Як заспокоїти дитину, що перебуває в епіцентрі бойових дій (заматеріалами американського національного центру по роботі з ПТСР)

---

Підтримуємо дитину, якапереживає посттравматичний стрес

Поради для батьків

• Подбайте, аби дитина перебувала в теплі та безпеці, подалі від шуму та значного скупчення людей.
• Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе.
• Говоріть із дитиною спокійним і ласкавим голосом.
• Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.
• Постійно нагадуйте дитині, що вона в безпеці.
• Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.
• Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї — із братами, сестрами, близькими.
• Дотримуйтеся звичного режиму життєдіяльності дитини.
• Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.
• Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.
• Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, яка властива дітям молодшого віку.
• Створюйте умови для ігор та відпочинку дитини.
• Допоможіть дитині займатися звичними для неї справами.
• Поясніть дитині, що сталося і що відбувається в цей момент.
• Дозвольте дитині сумувати, не чекайте, що вона виявиться сильною.
• Вислуховуйте думки і страхи дитини без осуду.
• Чітко визначте для дитини правила поведінки.
• Запитайте дитину, що її турбує, чого вона боїться, підтримуйте її, обговоріть, як поводитися, щоб бути в безпеці.
• Заохочуйте прагнення дитини бути корисною оточенню, надавайте їй таку можливість.
• Намагайтеся убезпечити дитину від трагічних сцен або розповідей очевидців, від розпитування сторонніми про травмуючі події тощо.

---

Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

(за матеріалами книги Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : [метод. рек.] / авт. кол.: Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В.Залеська та ін. ; [упор.: Н. В. Лунченко, Л. Л. Сідєльнік]. – К. : МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 с.)

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:

1. намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

2. побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

3. організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

4. харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

5. дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай)

6. не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

7. не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

8. теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

• не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

• якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

• дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

• поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.

• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.

• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.

• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.

• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Війну», «бендерівці» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

• вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта.

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).

4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.

5. Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.

6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.

7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.

8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою.

9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

1. Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.

2. Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

3. Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

4. Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

5. Підтримувати надію на краще.

6. Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.

7. НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

8. Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

9. Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.

10 Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

11. Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

12. Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

13.У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОЛОГА або ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Практичний психолог закладу :

— керується етичним кодексом психолога;

— дотримується педагогічної етики;

— будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма

учасниками педагогічного процесу;

-підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;

— постійно підвищує свій професійний рівень.

Контент каналу YouTube Shorts

https://studio.youtube.com/channel/UCjlqzwlgu6dc8u9r3Tar1tw/videos/upload?filter=%5B%5D&sort=%7B%22columnType%22%3A%22date%22%2C%22sortOrder%22%3A%22DESCENDING%22%7D

Facebook Психологічна служба Покотилівська ЗДО

https://www.facebook.com/profile.php?id=100085641871164

Служби у справах дітей та сім’ї Височанської селищної ради - 0935035582 (начальник –Руденко Тетяна Вікторівна).

Телефони довіри та гарячі телефонні лінії, що доступні мешканцям Харкова!

Назва організації	На які номери можна телефонувати	3 яких питань
Всеукраїнська безкоштовна дитяча лінія «телефон довіри»	0-800-500-21-80 цілодобово	Екстрена психологічна допомога
Національна «гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей	0-800-500-33-50 цілодобово	Попередження насильства в сім'ї
Спеціалізована служба психологічної допомоги «Телефон довіри» Харківського Обласного центра соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді	705-04-69 Щодня, цілодобово	Екстрена психологічна допомога
«Телефон довіри» Харківського міського центра соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді «Довіра»	771-84-57 По буднях з 9-00 до 17-45	Екстрена психологічна допомога
Телефон довіри ХОО ВБО «Всеукраїнська мережа людей, що живуть із ВІЧ»	751-20-03, 752-74-38 По буднях з 9-00 до 15-00	Все, що стосується ВІЧ/СНІДу
Національна лінія телефону довіри з питань ВІЧ/СНІДу	800-500 45-10 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)	Де пройти діагностику, як захистити себе від інфікування, як допомогти собі та своїм близьким, якщо така проблема вже існує і т.д.
Національна гаряча лінія з попередженню торгівлі людьми Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна	500-22-50 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)	Попередження торгівлі людьми, у тому числі безпечного виїзду й працевлаштування за рубежем
Національна «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» з питань запобігання насильству	0-800-500-335 та 116-123 (безкоштовно з міських телефонів), 386 – для абонентів Київстар, Водафон 0-800-500-225 та 116-111	Консультації юриста, психолога, соціального педагога

Цілодобова безкоштовна державна консультаційна гаряча лінія 1545 (далі обрати 3) щодо безпеки дітей інтернеті, на яку можуть звертатися діти, батьки та спеціалісти, що працюють із дітьми.

або 116-111(для дзвінків з мобільного).

Телефон 15-47«Урядової гарячої лінії»з попередження домашнього насильства

Офіційний вебсайт системи «Безоплатної правової допомоги»(за покликанням:https://legalaid.gov.ua/).

https://stop-sexting.in.ua/

Матеріали щодо протидії насиллю та онлайн-небезпекам:

1) Посібник із сайту ІМЗО (Інституту Модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua/diyalnist/bezpeka-v-interneti/) «Посібник Клан Кліц-Клац. Виховання дітей в цифрову еру»:https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/files.edpro.com.ua/Clique+Click-UKR.pdf

Цей посібник для батьків у доступній формі містить необхідну інформацію та поради, які будуть корисні батькам для сприяння позитивному використанню дітьми цифрових технологій. Можна звантажити цей посібник за посиланням https://edpro.ua/blog/informacijna-bezpeka

2) Посібник для батьків, який МОН пропонує використовувати батькам і педагогам для навчання дітей безпечному користуванню інтернетом «Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі»:https://rescentre.org.ua/images/Uploads/Files/internet_safety_dl/children_internet.pdf

3) Посібник для батьків, який МОН пропонує використовувати батькам і педагогам для навчання дітей безпечному користуванню інтернетом: навчально-методичний посібник «Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі»https://core.ac.uk/download/pdf/19667245.pdf

4) Брошура «Батьківство в цифрову епоху» з рекомендаціями для батьків щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства в Інтернеті (режим доступу:https://rm.coe.int/parenting-in-digital-age-1-uk- /1680a13216);

5) Контактні номери «гарячих ліній» (опублікувати на сайті у випадку, якщо цих номерів ще не опубліковано):

· 1578 – з питань протидії торгівлі людьми;

· 1588 – з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

· 0800505501 (безплатно зі стаціонарних)

· та 527 (безплатно з мобільних) – з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів